Чудовий старт Калюжного. Чому Ребров вирішив покластися на новачка і не прогадав.

Важливо робити висновки, коли емоції вщухли. Це дозволяє уникнути надмірної радості від перемоги або, навпаки, глибокого розчарування від поразки. Саме тому я вирішив почекати кілька днів, щоб думки в моїй голові могли заспокоїтися, перш ніж спробувати проаналізувати гру в матчі третього туру групового етапу Ліги націй 2024/25 проти Грузії (1:0) за участю дебютанта збірної України Івана Калюжного.

Але спершу давайте присвятимо декілька абзаців тому, хто такий Іван Калюжний, адже об'єктивно кажучи, далеко не всі 100% наших читачів добре знайомі із його біографією та кар'єрним шляхом, який привів центрального півзахисника, здатного також зіграти в опорній зоні та навіть у центрі оборони, до національної команди країни.

Іван Калюжний розпочав свою футбольну кар'єру в харківській школі футболу. Спочатку він тренувався в академії місцевого клубу "Арсенал", а у 10 років перейшов до "Металіста", де його першими тренерами стали Володимир Лінке та Олег Крамаренко. У академії харківського клубу Калюжний провів майже сім років, але на початку 2015 року, коли ситуація в "Металісті" почала погіршуватися, обдарований півзахисник вирішив перейти до "Динамо".

В столичному гранді вітчизняного футболу Калюжний грав багато, але лише на рівні юнацьких та молодіжної команди. Іван був ключовою фігурою для "біло-синіх" у чемпіонатах України U-19 сезонів-2015/16 та 2016/17, а також у чемпіонаті України U-21 сезону-2017/18. На цьому рівні хавбек справді вирізнявся впевненими діями, прагненням завжди "зачищати" зону та не давати суперникам спокійно контролювати м'яч.

Проте, у складі основної команди "Динамо" Калюжний так і не отримав можливості проявити себе, незважаючи на те, що в юніорських змаганнях зіграв 12 матчів у Юнацькій лізі УЄФА. Влітку 2018 року Іван перейшов в "Металіст 1925" на умовах оренди, коли клуб виступав у Першій лізі. Молодий півзахисник швидко здобув місце в основному складі, тому не було дивно, що до кінця сезону його статистика становила 26 матчів у чемпіонаті. Протягом наступних півтора років Іван також грав на правах оренди за "Рух", спочатку у Першій лізі, а потім, після підвищення команди, і в УПЛ. Саме в "Руху" Калюжний дебютував у елітному дивізіоні українського футболу. Це сталося 23 серпня 2020 року, коли тренер львівської команди Іван Федик випустив півзахисника на поле в стартовому складі для виїзного матчу проти "Ворскли" (2:5). Після першого тайму Калюжний був замінений, а за весь час у складі "Руху" в УПЛ він провів лише 3 матчі.

Зрештою, клуб "Рух" ухвалив рішення не продовжувати співпрацю з Калюжним, через що футболіст був змушений повернутися до "Динамо". Проте в Києві для Івана не було заплановано жодних перспектив, і зовсім скоро він опинився в "Олександрії". Спочатку "жовто-чорні" вирішили взяти Калюжного на перегляд, а згодом уклали з ним повноцінну угоду, хоча в медіа обговорювали можливість ще однієї орендної угоди.

Саме в "Олександрії" розпочався справжній етап зростання у кар'єрі Калюжного. Тут він отримав унікальну можливість продемонструвати свої здібності на найвищому рівні українського футболу, і в першій частині сезону 2021/22 довів, що є гравцем, на якого варто звернути увагу. На жаль, чемпіонат України не був завершений через повномасштабну агресію Росії проти України. Калюжний, який за 16 матчів УПЛ-2021/22 відзначився 5 разами (2 голи та 3 асисти), здивував усіх, коли у квітні 2022 року вирушив до ісландського клубу "Кеблавік" — команди, яка не відзначається видатними досягненнями у місцевому елітному дивізіоні. Очевидно, Іван усвідомлював, що в нинішніх умовах йому необхідно продовжувати грати, оскільки інакше весь той прогрес, до якого він прагнув так довго, може швидко зникнути.

Втім, кар'єра в Ісландії у Калюжного не склалася. Після того, як українець пройшов певну адаптацію та психологічно відійшов від жахів, що почалися на території України через остаточно озвірілих сусідів зі Сходу, він зіграв тільки 6 матчів, у яких продемонстрував лишень неймовірну агресивність на полі - одразу чотири жовті картки, дві з яких трапилися в одному поєдинку та трансформувалися в червону...

У червні 2022 року Калюжний вирішив покинути "Кеблавік" і не повернутися до "Олександрії", незважаючи на активні дискусії в Україні щодо можливості проведення повноцінного сезону 2022/23 в УПЛ. Він знову вразив усіх, обравши новий шлях і підписавши контракт з індійським клубом "Керала Бластерс". У своєму дебютному сезоні в місцевій Суперлізі він провів 18 матчів, забив 4 голи та віддав 1 асист, а також отримав 7 жовтих карток, хоча на цей раз уникнув червоних.

Насправді, рік, проведений в Індії, виявився для Калюжного досить успішним. Суперліга в цій країні суттєво змінилася за останнє десятиліття: якщо раніше там грали такі зірки, як Алессандро Дель П'єро, Елано та Давід Трезеге, то сьогодні ситуація зовсім інша. Однак впевнена гра українця у складі "Керала Бластерс" змусила замислитися про його потенційний внесок в український футбол. Його виступи в сезоні 2021/22 свідчать про це, особливо в контексті сумної реальності, що настала після початку повномасштабної війни: рівень Української Прем'єр-ліги знизився, і чемпіонат втратив кілька відомих гравців, які колись були зірками.

Калюжний повернувся в Україну, але не до "Олександрії", а у ЛНЗ, який уклав угоду з "жовто-чорними" про оренду півзахисника на три з половиною місяці. Влітку 2023 року інтерес до Івана також проявляв норвезький клуб "Ліллестрьом", але їм не вдалося досягти згоди з "Олександрією" щодо умов. Як показав час, це рішення стало великим досягненням для "жовто-чорних", оскільки дозволило зберегти у команді гравця рівня національної збірної.

Після восьми зіграних матчів у складі ЛНЗ, Калюжний нарешті повернувся до "Олександрії". Вже у своєму першому офіційному матчі 2024 року він отримав можливість від Руслана Ротаня. Іван вийшов у стартовому складі "жовто-чорних" на гру 18-го туру проти "Шахтаря", де продемонстрував відмінну гру, допомігши команді здобути нічию 0:0 проти фаворита. Але згодом виникла неприємна ситуація. Виявилося, що "Олександрія" не виконала всі формальності щодо заявлення Калюжного після його оренди в ЛНЗ, що призвело до технічної поразки команди в матчі з "гірниками" з рахунком 0:3.

Втім, ментально по Калюжному це не вдарило. Хавбек якісно дограв минулий сезон, у якому "Олександрію" пристойно "штормило" через пошуки найкращої формації та тактики гри. Коли ж Руслан Ротань нарешті усвідомив, який футбол хоче бачити у виконанні своєї команди, Калюжний став у тренера абсолютно ключовою фігурою. Більше того, Іван у четвертому турі поточного розіграшу УПЛ встиг "помститися" донецькому "Шахтарю", забивши у його ворота м'яч, що допомогло "Олександрії" відсвяткувати феєричну перемогу із рахунком 4:3, яка, вочевидь, ще надовго залишиться в пам'яті усіх фанів "жовто-чорних".

Впевнена гра Калюжного у складі "Олександрії" зрештою стала причиною його виклику до національної збірної України. Після невдалого початку у Лізі націй 2024/25, головний тренер "синьо-жовтих" Сергій Ребров усвідомив необхідність змін. Відверто кажучи, в такій ситуації залишалося тільки ризикувати, адже результати у Лізі націй не мають першочергового значення. Якщо ж не вдасться виграти групу, важливо максимально використати можливості, аби на кваліфікації до ЧС-2026 мати чітке уявлення про потенціал гравців. Це стало найважливішим завданням для тренерського штабу збірної.

Зона опорного півзахисника в українській національній команді в даний момент виглядає досить проблематично. Досвідчені гравці Тарас Степаненко та Сергій Сидорчук наближаються до завершення своїх кар'єр, тоді як молодий футболіст Володимир Бражко, незважаючи на численні похвали та очікування, часто втрачається у важливих матчах. Не варто також забувати, що здорова конкуренція завжди була корисною для команди.

Попри те, що більшість сприйняла виклик Калюжного до національної збірної України з певним скептицизмом, після матчу з Грузією, де Іван відіграв всі 90 хвилин, компліменти на його адресу почали лунати звідусіль. Зокрема, володар Золотого м'яча 1986 року Ігор Бєланов у коментарі для Sport.ua відзначив, що Калюжний є "сміливим футболістом", якого "не вистачало команді".

А перший тренер Калюжного в "Металісті" Володимир Лінке взагалі висловив сміливе переконання у тому, що Іван наразі знаходиться "десь на одному рівні" із Бражком, а ось багаторічний лідер збірної Тарас Степаненко й зовсім "набагато слабший" за представника "Олександрії". Звичайно, подібні висловлювання для більшості виглядають як банальна похвала від фахівця на адресу свого вихованця, що дозволяє зайвий раз наголосити й на участі самого Лінке, який допоміг виростити хавбека для національної команди, але... Загалом матч проти Грузії довів, що Сергій Ребров точно не помилився, коли нарешті вирішив ввести в збірну горезвісну "нову кров", а потім ще й довірився новачку, кинувши того в бій без якихось там "обкаток" та "адаптацій".

Під час матчу з грузинами Калюжний демонстрував високу впевненість у своїй зоні. Хоча в перші хвилини Івану, можливо, було трохи складно адаптуватися до нових партнерів, згодом він почав активно "підпалювати" гру в центрі поля. За інформацією WhoScored, Калюжний здійснив 8 відбирань м'яча, що стало найкращим результатом серед усіх футболістів на полі, нарівні з Гурамом Кашією, захисником команди-суперника. Також варто зазначити його 3 виграні верхові єдиноборства, що є лише на один менше, ніж у центрального захисника "синьо-жовтих" Таловєрова, який виграв 4. Крім того, Калюжний продемонстрував вражаючу точність передач — 81%, що є другим найкращим показником серед гравців стартового складу української збірної, поступаючись лише Таловєрову та Матвієнку. Його участь у командних взаємодіях також вражає: Калюжний торкався м'яча 57 разів у матчі з грузинами, що стало другим найкращим показником у нашій збірній, поступившись лише Матвієнку, який має 68 дотиків.

Вражаючий дебют Калюжного, який можна оцінити лише позитивно, дійсно викликає певний оптимізм. Проте давайте одразу з’ясуємо: просто констатація успішного виступу проти Грузії не робить Івана зіркою і не наділяє його статусом гравця вищого рівня, як це стверджує Лінке, порівнюючи його зі Степаненком. Варто зазначити, що Тарас провів 86 офіційних матчів за збірну України, серед яких 7 на безперечному топ-рівні (у фіналах Євро-2016, 2020 та 2024). Калюжному ще потрібно багато працювати, щоб досягти таких висот, і невідомо, чи встигне він це зробити, адже у січні йому вже виповниться 27 років.

Після матчу з Грузією можна з упевненістю стверджувати, що у Сергія Реброва з'явилися нові можливості в опорній зоні. Тепер він може покладатися не лише на Степаненка та Бражка, а й на Івана Калюжного, який вже готовий скласти їм конкуренцію. Це свідчить про те, що етап Сидорчука в національній команді, очевидно, добігає кінця, і, ймовірно, незабаром доведеться попрощатися й зі Степаненком. Проте, навіть після виходу Тараса та Сергія, у "синьо-жовтих" не виникне "чорної діри" в центрі поля, що є ще одним позитивним моментом для українських вболівальників після перемоги над Грузією 11 жовтня.

Цікаво, що "вистрілити" у національній команді Калюжному вдалося саме в той час, коли до завершення його угоди з "Олександрією" залишилося трохи більше шести місяців. Цей успіх може свідчити про те, що найближчим часом навколо Івана розпочнеться певна "трансферна активність", і невідомо, де ми зможемо побачити цього півзахисника у 2025-му. Можливо, він повернеться до "Динамо", де раніше не отримав належних можливостей для самовираження. Або ж йому доведеться йти шляхом Піхальонка, відмовившись від повернення до колишньої команди на користь трансферу до "Шахтаря", основного суперника. Не варто також забувати, що Калюжний може вирішити спробувати свої сили за кордоном, адже він вже має певний досвід гри за межами України, хоча не у провідних лігах. В будь-якому випадку, "Олександрії" буде вкрай важко втримати його у своїх рядах після такого резонансу навколо хавбека, і це стане серйозним випробуванням для керівництва клубу в пошуку оптимальних рішень.