Паралельний всесвіт Реброва: Чому невдачі проти Албанії та Чехії призвели до рішення про звільнення головного тренера.

Після матчу з Албанією національна команда України зазнала поразки і від Чехії. В результаті, команда Сергія Реброва опинилась на дні таблиці групи Ліги націй після двох турів змагання.

По закінченні вчорашнього матчу в Празі вболівальники накинулися на наставника головної команди країни зі справедливою критикою. Ребров встиг перед футбольною спільнотою на своїй сторінці в соцмережі вибачитися, але шанувальники "синьо-жовтих" продовжують вимагати "крові".

Чемпіон вже моделював можливе майбутнє України без Реброва, й навіть підбирав його можливого наступника. Та цього разу ми робимо проміжний підсумок роботи фахівця на чолі команди у час, коли останні невдачі дійсно здаються ледь не останньою краплею.

Перший матч, який очолив Сергій Ребров на посту тренера збірної України, відбувся проти команди Німеччини. Хоча "синьо-жовті" пропустили гол вже на 6-й хвилині, вони швидко відновилися, зрівнявши рахунок на 18-й хвилині, а вже через 5 хвилин вийшли вперед. Проте ця зустріч стала останньою з 18-ти матчів, які команда провела з червня минулого року, коли Україна змогла вийти на поле з активною позицією, а не в ролі наздоганяючого, як за рахунком, так і за реакцією на події гри.

Україна Реброва не втомлюється створювати собі ледь не штучні, загрози на рівному місці, щоб потім героїчно долати труднощі, пишаючись собою. І дійсно, результати "синьо-жовтих" у матчах із Словаччиною, Ісландією, Боснією чи македонцями не викликати захоплення з точки зору вольових якостей команди не могли. Біда в тому, що випадків, коли переломити хід таких невдалих матчів не вдавалося -- аж ніяк не менше.

Тривожність та затяжний ступор стали невід'ємними супутниками збірної України з самого початку роботи нинішнього тренерського штабу. Згадавши про вчорашні дії "синьо-жовтих" в обороні, легко пригадати подібні прояви гравців у матчах проти Румунії, Польщі, Боснії, Ісландії, Німеччини, Північної Македонії та навіть Мальти.

Коли мова йде про гравців національної збірної України, варто зазначити, що вони, м'яко кажучи, є далеко не найгіршими представниками свого ремесла та позицій, на яких грають. Проте в умовах національної команди, футболісти, які виступають у провідних європейських лігах та на високому рівні в єврокубках, "чомусь" починають відчувати значний тягар, втрачаючи здатність виконувати свої обов'язки так само ефективно. Наголосимо, що одним із ключових завдань тренерського штабу будь-якої збірної є досягнення єдиного підходу серед викликаних футболістів та створення позитивного мікроклімату в команді.

Деградація результатів та справжніх амбіцій збірної України розпочалася не з приходом Реброва. Так, йдеться про цілі, які виглядали реалістичними на практиці, а не такими, що могли бути досяжними лише у фантазіях вболівальників, журналістів і експертів. Як з'ясувалося, ми не тільки не змогли перевершити досягнення команди з попереднього "призового" турніру на Чемпіонаті Європи, але й не в змозі вийти з досить слабкої групи (і я, серед тих, хто сподівався на плейоф, також це визнаю). Виявилося, що ми навіть поступаємося командам середнього та нижчого рівня у важливих, хоча й не найпрестижніших змаганнях для національних команд.

Все почалося ще за часів Олександра Петракова. Проте нинішній тренерський склад був призначений не лише для того, щоб повернути національну команду до лав збірних, які здатні змагатися з кращими в Європі та світі, а й для подальшого розвитку. Наразі ж маємо команду, яку доцільніше порівнювати з невдачами на старті Ліги націй проти Чорногорії та Казахстану, а не з такими грандами, як Португалія чи Іспанія, з якими Україна була на рівні за часів Шевченка. І тепер ми чуємо від тренера запевнення, що "в сучасному футболі немає слабких команд". Тож хто ж стане наступним "сильним" суперником, який принизить Україну на полі? Естонія? Литва? Люксембург? Саме вони зараз постачають очки до Ліги С, куди команда Реброва явно націлилася, виходячи з таких результатів. Але ж у футболі не буває слабких збірних, чи не так, Сергію Станіславовичу?..

Середній вік національної збірної України, згідно з результатами останнього збору, становить 26,6 років. На матчі проти Албанії та Чехії були запрошені четверо футболістів старше 30 років, один з яких досяг цього віку. Найбільшу кількість гравців занесено в так званий "золотий" період кар'єри, що охоплює вік від 26 до 29 років. У команді Реброва таких виконавців виявилося цілих вісім.

У футболі існують різні типи лідерів. Деякі з них виступають як ватажки в роздягальні та на полі, і іноді одного лише їхнього погляду достатньо, щоб товариш по команді усвідомив свою помилку та зробив правильні висновки. Інші гравці не мають беззаперечного авторитету, але здатні вирішити долю епізоду чи моменту одним дотиком. Проблема збірної України полягає в тому, що в команді немає ані одного, ані іншого типу лідерів. Перед Євро здавалося, що "другим варіантом" може стати Віктор Циганков, але виявилося, що хавбек Жирони не справляється з цим статусом. Що стосується "першого" типу, то Андрій Ярмоленко також не відповідає цим вимогам. Це створює додаткові труднощі для Реброва в досягненні поставлених цілей. Однак важливо також зазначити, що в питаннях появи лідера роль головного тренера є не менш важливою, ніж психологічний стан та настрій футболістів, коли вони прибувають до збірної. І в цьому контексті виникає низка запитань до Реброва.

З Сергієм Ребровим на посту головного тренера українська збірна продемонструвала різноманітність ігор, що залежали від низки факторів, включаючи обставини, завдання на матч та силу суперників. Проте, якщо розглядати всі ці елементи, можна помітити, що більшість команд адаптуються до своїх опонентів в тій чи іншій мірі, залежно від їхніх можливостей. Що стосується команди України під керівництвом Реброва, тут спостерігаються чіткі ознаки "багатополярності".

Якщо задатися питанням "У що грає Україна Сергія Реброва?", знайти відповідь не так просто. Це футбол у короткий пас? Ні. Вертикальний футбол? Теж ні. Це футбол "першим номером"? Знову не туди. Футбол на контратаках? Та ні. Звісно, на захист тренера можна сказати, що "єдиний" стиль у сучасному футболі -- дорога в нікуди, і для досягнення цілей треба бути гнучким, і про вміння Реброва бути саме таким ваш автор вже казав. Однак говорячи про головну команду під орудою Реброва мова саме про відсутність тієї самої "візитівки", притаманної не лише успішним людям, а й таким же командам на полі.